-- А різки ти теж приноситимеш з собою? -- глузливо
запитав Доктрінус і захихикав. Його живіт заколихався від сміху
і шви на костюмі в декількох місцях роз'їхалися. -- Ти знаєш
скільки розг щодня доводиться обламувати про зпини цих
маленьких тупиць, в яких на розумі лише витівки і розваги?
А додаткова зарплата вчителям, гроші на дарунки по
урочистим дням? Адже уряд відпускає на школу сущі
дурниці. Я вже не говорю, скільки грошей вирушає на лампочки і
стекла у вікнах. Їх лише встигають міняти. Ось по всьому по
цьому ми беремо винагороду за нашу важку працю у вигляді
срібних монет великого розміру. Цим ми відрізняємося від
сусідньої школи, яка бере плату золотими монетами. А тобі
хлопчик, я можу дати чудову раду. Йди, працюй!
Суспільству потрібні міцні руки!
-- А як же голова? -- зітхнув Буратіно. -- Як щодо
того, щоб наповнити її знаннями?
-- У жодному випадку! -- перелякано вигукнув синьйор
Доктрінус. -- Навіщо ж псувати таку чудову, таку
дзвінку голову! -- І директор легенький клацнув Буратіно по
верхівці. Пролунав звук, ніби постукали в порожній дерев'яний
бочонок. -- Хе-хе! -- заусміхався Доктрінус. -- Отак ще в твоїй
голівці з'являться зухвалі думки. Йди, хлопчик, працюй! А з
цими грошима -- директор висипав на долоню монети з
гаманця -- давай поступимо по справедливості. Половину з них
я візьму за цей викладений тобі урок, а останні -- на
візьми, сходь на них в кіно або купи льодяників, я вирішую.
Сумний і втомлений, Буратіно поплентався додому.
76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100

-- Як довго ти вчився, синок! -- зустрів його папа Карло.
-- Вчився, лише не в школі -- пробурчав Буратіно. --
Виявляється, наповнити голову знаннями не так-то просто, якщо
гаманець не наповнений...

По дорозі він бурмотав про себе: "Я йду в школу. Там дуже
інтер-р-ресно! Азбуку не проміняю ні на що. Кіно? Хотілося б!
Але не піду. Цукерки? Принадно. Але азбуку на цукерки не
проміняю. Ось яким я став розумний".
На жаль, школа була далеко від театру, і добрався туди
Буратіно приблизно через годину В шкільних дверей стояв
рожевощока людина такий товщиниы,що на його чорному костюмі
розходилися шви. Цей пан їв пиріжок і дружньо посміхався
Буратіно.
-- Куди це ти йдеш, хлопчик? -- люб'язно запитав пан.
-- Я -- у школу! -- ввічливо відповів Буратіно.
-- Дуже похвально -- схвально сказав пан. -- Але
дорогий хлопчик, я щось не пригадую в своїй школі учня з
таким довгим носом, адже я повинен пам'ятати всі носи, тому
що, між іншим, я директор цієї самої школи -- синьйор
Доктрінус.
-- А ви і не можете мене пам'ятати, синьйор Доктрінус --
повідомив Буратіно -- тому що я сьогодні -- перший раз!
-- Перший раз! І вже запізнився! -- поморщився директор. -- Ну
що ж, краще пізно, ніж ніколи. Дорогий хлопчик, а ти приніс
з собою те, без чого процес вчення протікати не може?..
І хоча синьйор Доктрінус виразився досить туманно, Буратіно
відразу зрозумів, що він хоче сказати. За своє недолгую життя в
країні Тарабарського короля він вже звик до таких виразів.
-- Так, я приніс те, без чого... -- повідомив Буратіно і
протягнув директорові гаманець, набитий монетами.
Директор узяв гаманець, потряс його над вухом так, що монети
задзвеніли, потім розкрив і... розчаровано протягнув:
-- Але вони ж мідні!
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75

-- Звичайно, мідні -- підтвердив Буратіно. -- До нас в театр
ходять бідні люди, і ми не можемо брати з них велику плату. Вони
платять за квиток всього одну маленьку мідну монету.
Але директора абсолютно не цікавило, хто ходить в театр.
Він закрив гаманець і повчально сказав:
-- Чи бачиш, дорогий хлопчик, процес вчення вимагає...
величезних витрат. Однієї крейди не напасаєшся. А чорнила?..
-- Я приноситиму крейду з собою -- пробелькотав Буратіно --
і чорнила теж.

Після вистави Буратіно прискакав на одній ніжці додому
і відразу ж прошмигнув на кухню, тому що був жахливо голодний.
Услід за ним туди увійшов папа Карло. Він постояв з хвилину мовчки
а потім задумливо сказав Буратіно, що запустив свій довгий
ніс в каструлю з супом.
-- Знаєш що, синок, ти дуже грунтовно наповнюєш свій
шлунок, а голова у тебе залишається все такою ж дзвінкою, як
порожній гарбуз. Чи не пора наповнити і її? Або ти хочеш, щоб
люди тобі говорили: "Ех, Буратіно, він як був, так і залишився
колода колодою".
І Буратіно зрозумів, що настав час йти в школу.
У кімнаті на дивані його вже чекали дарунки -- що виблискує
портфельчик церати, різноколірні рахункові палички і нова
азбука. Побачивши їх Буратіно застрибав від захвату.
А папа Карло подарував йому ще дивний олівець, який
ніколи не сточується. І чарівну промокашку, яка знімала
будь-які плями. А ставити плями Буратіно був великий майстер.
Цілий вечер хлопчик перекладав і перераховував палички
перегортав азбуку, клацав замком, відкриваючи і закриваючи портфель.
Десять разів заглянув у всі його кишеньки і відділення. Він так і
заснув в обнімку з портфелем.
26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50

Великий любитель поспати, особливо в найсолодших для сну
передранковий годинник, Буратіно піднявся цього дня раніше всіх
ляльок. Який там сон, коли у тебе -- свято?
Правда, не обійшлося без сварки з будильником. Він довго дзвенів
над вухом Буратіно. Хлопчик погрозив йому кулаком. Але все-таки
встав.
Буратіно почистив щіткою курточку, ковпачок, наваксував
черевики.

-- Треба розповісти йому, що Буратіно і його приятелі на своїх
виставах сміються над самим Тарабарським королем! І над
всіма його міністрами і мало не міністрами! І потім треба йому
дати це, ну розумієте... -- І вона накреслила лапкою кружечок в
повітрі.
-- Як?! -- недовольно забурчав Карабас Барабас. -- Грошей?..
Родичеві?.. Хабар?..
-- На жаль, синьйор! -- лисиця співчутливо розвела лапками. --
Зараз родинні відчуття нічого не коштують. Вірніше, стоять, але
ще дорожче, ніж не родинні. Ох, я наперед знаю, будь-який
отакий родич, коли звернешся до нього за допомогою
почне твердити, втлумачувати, що він ризикує, ризикує головою.
А чим більше ризик, тим більше дай йому на лапу. Коротше, він
спробує зідрати з тебе три шкури, родинно.
-- З тебе здереш, як же... -- пробурчав кіт Базіліо.
-- Ближче до справи! -- закричав Карабас Барабас і хлопнув себе
батогом по халяві.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25
-- Дозвольте -- здивувалася лисиця -- то хіба я не ясно
виразилася?.. Декілька блискучих, чарівних
дивовижних, сліпучих кружочков, а можна банківський чек
або декілька акцій... -- Аліса навіть облизнулася, неначе
тільки що з'їла смажену курку -- і театр знову буде ваш!
-- Ай та лисиця! -- захопився Карабас Барабас і від захвату
вирішив хлопнути її "по плечу" ще разок. Але лисиця вправно
ухилилася, і міцна долоня Карабаса ударила того, що стоїть поряд
кота Базіліо прямо по вуху.
-- За що??? -- злетів ображений кіт.
-- Це я так! Люблячи -- пояснив Карабас. -- Киця! Я подарую
тобі найжирнішу мишу на світі! За мною! Вперед! У палац
Тарабарського короля!

Піонери зніяковіли. Можливо, це насправді його ляльки?
Таких ляльок ще не було в палаці.
Але Майя розчепірила руки, захищаючи своїх друзів, і сказала:
-- Ах, не вірте, не вірте йому! Не давайте йому ляльок
будь ласка! Він вас обманює. Уедь це Карабас з казки
"Золотий ключик", я його упізнала по голосу.
Карабас розреготався у всю глотку:
-- Та нічого подібного! Я зовсім не Карабас. У Карабаса
велика борода, він так і зветься: Карабас Барабас Величезна
Борода. А у мене жодної бороди немає. Хе-хе-хе!
Він погладив себе по жирному підборіддю, зробив
крок вперед
226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250

схопив Пьеро за край білого балахона і потягнув до себе... Але
тут до нього підскочив Міша і сказав:
-- А ви все-таки Карабас. Коли ви винаймали квартиру в моєї
бабусі, ви були з бородою. Вона мені розповідала. А сьогодні ви
прийшли до неї без бороди, я сам бачив. Ви просто обрізували свою
бороду!
Тут Міша і Костя стали поряд з Майєю і виставили вперед
кулаки.
Карабас поглянув на них злими очима, нагнув голову, як
бик, і раптом розмахнувся і ударив Мішу. Хлопчик повалився на
Майю, Майя на Костю, а Костя ледве стримався на ногах
вхопившись за край сцени.
-- Ей, тримаєте його! Він з розуму з'їхав! -- закрічалі піонери і
кинулися на Карабаса. Але він рвонувся так, що вони посипалися в
різні сторони, і заволав:
-- Я вас в баранячий ріг зігну! Я ваших ляльок в порошок зітру!
Взнаєте, хто я такий!

-- Посидите тут! -- сказав папа Карло. -- А мені пора
починати виставу! Бачите, глядачі вже збираються.
Він пішов за ширми.
У зал з веселим шумом збиралися піонери.
Маленькі сідали ближче, великі -- подалі. Все
милувалися ляльками, що сиділи в ложі, і сперечалися, живий це пес
сидить проти них або зроблений.
Пролунав дзвінок. У зал вбігли опоздавшіє -- Майя, Костить і
Міша. Вони скоріше всілися на вільні місця. І ось стало
зовсім темно. Лише сцена освітлила зсередини яскравим світлом.
Заграла музика. Малинова завіса розсувалася.
176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200

Ледве наші друзі почули музику і побачили, як срібна
бахрома змією повзе по підлозі, їм так захотілося на сцену, так
захотілося -- просто не під силу! Подумати лише, як давно вони
нічого не представляли! У Тарабарській країні це було їм
заборонено, а потім почалися пригоди... Де вже тут було
представляти? Ах, вибігти б зараз на сцену, побачити
безліч очей, що дивляться з темного залу, танцювати під музику
старої шарманки і співати про те, як радісно і як сумно
живеться на світі! Щоб всі чули. Буратіно схопив Пьеро за
руку.
-- Ти пам'ятаєш. Пьеро?
Той лише поглянув на нього великими від сліз очима.
-- Спокійніше, хлопчики! -- шепнула Мальвіна. -- Прийде і
ваша черга.
На сцені задзвеніли дзвіночки, і одназа іншою з'явилися
такі ляльки, яких наші друзі ніколи не бачили. Це був
парад іграшок, зроблених учнями папи Карло. Тут були саам і
узбеки, грузини і татари, українці і білоруси і ще багато ляльок
-- все в строкатих нарядних костюмах. Одні приїхали на оленях
інші -- на верблюдах, треті -- на автомобілях, а четверті
прилетіли на літаках.

Літак підлетів до віконця папи Карло і освітив убогу
комірку рожевим світлом. Льотчик висунувся з кабіни і сказав:
-- Сідаєте! Я відвезу вас до Ленінграда.
Папа Карло захопив свої інструменти і підійнявся в літак.
А за годину вони опустилися на даху Палацу піонерів.
Тут Карло зустрів Мальвіну. Ось вони зраділи друг
другу! Вони живуть тепер в палаці, в кімнаті під самим дахом.
Адже Карло любить, щоб з віконця було далеко видно... Він
влаштував в палаці маленький театр і учить піонерів робити
дивних дерев'яних акторів.
-- Підемо, я покажу вам наш театр! -- сказав Карло і повів
ляльок в глядацький зал.
151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175


Новий ляльковий театр блищав, як ялинкова іграшка. По
сторонам -- строкаті ширми, посередині -- сцена, а над нею
малинова завіса з срібною бахромою. Довкруги -- кольорові
ліхтарики і портрети Буратіно і його друзів в зелених вінках.
Перед сценою були влаштовані дві маленькі ложі з оксамитовими
кресліцамі.
-- Це ложі для гостей! -- сказав папа Карло.
Він усадив ляльок в одну ложу, а пуделя -- у іншу. Артемон
ледве уміщався в ній зі своїм хвостом. Зате як поважно сидів він
потім, поклавши лапи у волохатих манжетах на оксамитовий бар'єр!
Сидів і озирав все довкола.